Казка: "Як лицар Корен щастя знайшов"

Мужній лицар Корен вирушив шукати щастя. Багато днів він мандрував дорогами, блукав дрімучими хащами. Одного дня вивела його стежина до маленького містечка. І зустрів він на площі стареньку бабусю, яка гірко плакала над порожнім кошиком. Зазвичай лицарі шукають могутніх супротивників, щоб силою помірятись. Та Корен був не таким, як усі. Він полюбляв допомагати людям. Бо вважав, що справжні подвиги не мечем, а серцем робляться.

— Що сталося, бабусю? — спитав він, під’їхавши до жіночки.

— Містечком пройшов буревій. Мій садочок загинув. Я живу тим, що вирощую квіти і продаю їх людям. Вони дуже радіють, адже мої чорнобривці найкращі в світі. Що ж мені тепер робити?

— Я допоможу тобі! — вигукнув лицар.

Під’їхавши до бабусиного садочку, Корен закатав рукави і заходився по хазяйству поратись. Він полагодив огорожу, прибрав дерев’яні уламки і зів’ялі рослини. Потім скопав землю і зробив бабусі нові гарні клумби.

— Дякую тобі, славний лицарю! — зраділа старенька. — Та немає в мене насіння. Старе я на весні посіяла, а нового вже не зможу зібрати.

— Скажіть, де його можна знайти? — спитав Корен.

— Багато—багато років тому моїй матусі подарував насіння чарівних чорнобривців Мудрий Дракон. Це була його вдячність за добру справу, — розповіла бабуся.

— Де він живе?

— На горі біля Кришталевого озера стоїть його великий будинок.

Довго—довго їхав лицар Корен, аж поки не знайшов Кришталеве озеро. А над ним гору. Схилом звивалася охайна дорога, що вела на вершину. Там, серед квітучих кущів і дерев, стояв величезний та дуже гарний будинок.

Корен спішився, прив’язав коня і постукав. Почулися гучні кроки, і двері відчинив Дракон. Він був у домашньому халаті в клітинку і в пухнастих капцях. На його носі трималося пенсне. А в руках він тримав відкриту книгу.

— Вітаю! — сказав Корен.

— Ти прийшов силою мірятися? — оглянувши лицаря, спитав хазяїн будиночку.

— Не вгадав, Мудрий Драконе! — посміхнувся воїн. — Я шукав тебе на прохання бабусі з містечка. Буревій знищив всі квіти в її садочку. Я зробив нові клумби і огорожу. Але насіння в бабусі не залишилось. Тому я тут. Ви не могли б дати кілька зерняток для неї?

Дракон трохи розгубився спочатку. Бо вперше за чотири сотні років лицар приїхав до нього не мірятись силою, а попрохати насіння для незнайомої бабусі. Він радісно посміхнувся і відповів:

— Дякую тобі, юначе, потішив дідуся! Я б з радістю віддав тобі чарівне насіння. Але можу дати його лише в нагороду за добру справу.

— Я зроблю що завгодно! — сказав Корен. — Бо хочу виконати обіцяне.

— Що ж тобі доручити… — замислився Дракон. — Є одна справа, та не впевнений, що впораєшся.

— Не спробую — не пізнаємо,— посміхнувся лицар.

— Ну добре, — зітхнув Мудрий Дракон. — Тут недалечко, за лісом стоїть замок. Живуть у ньому король цієї країни з королевою. Є в них донька — принцеса Аделія. Я її ще маленькою дівчинкою пам’ятаю. Вона часто приходить до мене — різноманітні казки і цікаві історії послухати. А три дні тому — прибігла зі сльозами на очах. Хочуть її батьки видати заміж за старого і товстого герцога. Бо бажають мати багатого зятя. Серце мені крається, тому що як доньку люблю Аделію. Врятуй її, будь ласкавий?

— Я спробую. Твоя історія торкнулася мого серця, — відповів Корен. — Що я повинен зробити?

— Скоро в королівстві відбудеться лицарський турнір. Герцог, не дивлячись на вік і вагу, завжди торжествує на всіх місцевих змаганнях. Тому тріумф всі пророчать йому. Ти повинен перемогти старигана. Бо нагорода на майбутньому турнірі — одне бажання, яке король в змозі виконати.

— Коли я тільки став лицарем — брав участь у багатьох турнірах. Перемоги після десятої підряд мені стало нудно. Цікаві супротивники майже не зустрічалися. Та й звані бенкети мене не цікавили. Інша справа — допомога людям. Та якщо дуже потрібно, піду на турнір, — згодився Корен, заспокоюючи Дракона. Застрибнув на коня та й поїхав.

— Щасти! — вигукнув Мудрий стариган, споглядаючи, як лицар їде геть.

Срібні сурми голосним хором вітали переможця. Герцог був сильним супротивником, ще й бився не чесно. Та Корен в минулому і не таких перемагав. Він вправно збив супротивника з коня списом. Не зважаючи на те, що ремені на сідлі лицаря були перерізані, він не впав і спокійно виїхав з арени. Потім була битва на мечах. Тут Корену прийшлося важко, та вік герцога не пішов тому на користь. І лицар переміг. Він дочекався, коли супротивник втомиться, і влучним ударом завершив бій.

— Я повинен в нагороду виконати одне твоє бажання, — сказав король. — Чого б ти хотів?

Корен схилив коліно і відповів:

— Нічого мені не потрібно, ваше величносте. Тільки виконайте, будь ласка, прохання мого друга, Мудрого Дракона. Не віддавайте принцесу Аделію заміж за герцога.

— Так тому й бути! — зітхнувши, сказав король.

Принцеса Аделія дуже зраділа, поцілувала і обійняла батьків. А потім підійшла до лицаря.

— Ви не могли б зняти шолом? — спитала вона. — Я хочу побачити свого рятівника.

Корен виконав її прохання і посміхнувся. Адже на серці стає дуже тепло, коли допомагаєш людям. У відповідь принцеса поцілувала його.

— Це моя вдячність вам! — сказала вона.

— Дякуйте не мені а Мудрому Дракону, принцесо. Це було його прохання, — відповів лицар.

— А чому ви вирішили виконати його?

— Бо Дракон не міг дати мені чарівне насіння для бабусі, якщо я не виконаю добру справу.

— Ваша бабуся, мабуть, дуже щаслива мати такого онука.

— Вона не моя бабуся, — посміхнувся лицар. — Я допомагаю їй, бо буревій знищив усі квіти в її садочку.

— Ви дуже незвичайна людина, — сказала Аделія.

— Я просто люблю допомагати людям, — відповів Корен.

Мудрий Дракон вже чекав на ґанку, коли воїн повернувся до нього.

— Пташки мені все розповіли. Я вітаю вас, лицарю Корен, з перемогою.

— Дякую вам, Драконе! Я все зробив, як ви наказували.

— Твоя нагорода в будинку. Проходь, друже!

Корен зайшов у будинок і опинився в величезній вітальні. На кавовому столику лежав мішечок з насінням чарівних чорнобривців. А поряд стояла принцеса Аделія.

— Я не розумію, — сказав Корен. — Що відбувається? І як ви опинились тут раніше за мене?

— Я знаю короткий шлях, — відповіла принцеса.

 — Заберіть мене з собою! — попрохала вона. — Тепер батьки хочуть видати мене за сина іншого герцога. Він був третім на турнірі і є другим по розміру гаманця в нашій країні.

— Я його пам’ятаю, — відповів Корен. — Неприємна людина. Надто самозакохана. І куди тільки дивляться ваші батьки?

— На гаманець. Хочуть для мене багатого чоловіка.

— Це жахливо! — відповів лицар. — Але якщо ви поїдете зі мною, нас можуть схопити на кордоні.

— Я перевдягнусь і мене ніхто не впізнає, — відповіла принцеса. — Почекайте трохи, і самі все побачите!

Аделія зникла на другому поверсі. А через деякий час звідти спустився молодий воїн в обладунках і закритому шоломі. На його поясі висів простий але гострий і готовий до бою меч.

— Ну тепер вас точно ніхто не впізнає, якщо не підіймати забрало! — зрадів Корен, бо Аделія йому подобалась і він не хотів, щоб її видали заміж за самозакоханого індика.

Разом вони осідлали коней. Дракон вивів з конюшні чистої породи білого красеня для принцеси. Це був його подарунок Аделії. Вони побажали здоров`я Мудрому Дракону і вирушили в дорогу.

На кордоні їх пропустили, бо Аделія не підіймала забрало. А Корен сказав, що це його новий зброєносець Адан. І разом вони їдуть на турнір у сусідню країну.

Бабуся дуже зраділа, побачивши Корена і Аделію. Лицар віддав насіння і переказав вітання від Дракона. Старенька зразу ж заходилася на стіл накривати. Нагодувала, натопила гостям лазню, і спати їх уклала.

А на ранок лицар і принцеса допомогли бабусі посадити насіння. Воно зразу ж проросло, як його полили свіженькою водичкою. Швидко виросло листя, потягнулися до сонця бутони. І золотом запалали чарівні чорнобривці. А разом з ними розквітло кохання в душах Корена і Аделії. Бо в тому була сила чорнобривців — дарувати щастя.

Бабуся надивитися не могла на свій новий садочок і на двох закоханих посеред нього. З її очей текли сльози радості.

Так лицар Корен знайшов своє щастя.