Новонароджений

Новонароджений

Я йду до світла.

З теплої і такої рідної темряви.

До холодного, просякнутого ворожістю світла.

Мені зовсім не хочеться кидати мій колишній схованок. Там в мене було все. Але я повинен це зробити,бо пізніше стану більшим і вже не зможу пройти до світла так легко.

І тобі буде боляче.

А я не хочу щоб тобі боліло.

Бо я люблю тебе.

Вже люблю, хоча ще не скоро зможу тебе побачити.

Але я тебе відчуваю, кожен твій рух, кожен «тук - тук» твого серця всією своєю істотою.

Ми зв`язані дуже сильно, ми єдине ціле. І ще деякий час я буду великою частиною тебе.

Ось і світло, яскраве аж сліпить. А з ним прийшов холод.

    Тоді в нас забрали зв`язок.

Відірвали мене від тебе. 

Роз'єднали єдине.                    

Я злякався що ніколи тебе не відчую і закричав.
Та за кілька секунд знову відчув тебе. Вже по іншому, кінчиками пальчиків, а з ними і всією шкірою. Беззвучно покликавши тебе я відчув сильний, яскравий поклик у відповідь.

Як умів я просувався на твій голос.
Рух, і ще один. І от, нарешті, така жадана ціль.

Я торкнувся тебе губами і перша зігріваюча крапелька наче дала мені друге життя. Такої теплої й неймовірно солодкої рідини було не багато, всього декілька крапельок. Та вони стали для мене захистом, не дали загинути в цьому новому ворожому світі.

В мене з`явився сенс жити далі. 

Ним стала ти. 

Моя рідна, кохана, найласкавіша і найдобріша. 

Мама.