Рецензія: Шепіт серця
Рецензія номер два:
Сьогодні я розкажу про один напрочуд легкий та приємний мультмплікаційний фільм славнозвісної Японської студії Ґіблі.
Я ще багато писатиму про роботи цієї студії, бо кожен їх фільм заслуговує особливої уваги як якісні та глибокі твори повного метра.
Сценарій "Шепіту серця" був створений Хайао Міядзакі за сюжетом манги Хіраґі Аой. Манга - для тих, хто не знає, це жанр мальованих історій, що народився в Японії. Від коміксів значно відрізняється.
Режисер фільму - Кондо Йосифумі.
Рік виходу - 1995.
Мультфільм розповідає про життя звичайної японської школярки Сідзуко, що дуже любить читати. Це романтична історія першого кохання, сповнена ароматами дерев'яної стружки з магазина-майстерні дідуся Сіро Нісі та сторінок першого в житті рукопису юної Сідзуко. Неспішний тепм повісті, якісна та особлива манера малювання Міядзакі вколисують наче вино багаторічної витримки, і м'яко ведуть глядача за собою, в незвіданий світ казок дідуся Хайао.
І, хоча в цьому фільмі лише дві тонкі фантастичні нотки - кіт Мун, що подорожує на метро; та статуетка кота Барона, що надихає Сідзуку; - я для себе вважаю його казкою. Бо післясмак в цієї їсторії саме такий.
Після перегляду відчувається приємне задоволення, як після якісної книжки.
А в голові крутиться японська версія американської пісні "country road", яку переклала Сідзуку.
Цікаві й нешаблонні герої. При цьому живі та якісь надто справжні. Хочеться, щоб магазинчик Сіро Нісі існував насправді, щоб випадково туди потрапити, прослідкувавши за товстелезним білим котом; поглянути на токійський виднокрай з його балкону; та на заході сонця зазернути в смарагдові очі кота Барона.
Це один з тих фільмів, що треба дивитись у погану погоду, з чашкою ароматної кави в руках і загорнувшись в теплу ковдру. Бо він затишний і з особливою Міядзаківською атмосферою.
Також він буде цікавий молодим письменникам та учням скрипального майстра.
😉
Шепіт серця / Якщо прислухатись/
耳をすませば
Я ще багато писатиму про роботи цієї студії, бо кожен їх фільм заслуговує особливої уваги як якісні та глибокі твори повного метра.
Сценарій "Шепіту серця" був створений Хайао Міядзакі за сюжетом манги Хіраґі Аой. Манга - для тих, хто не знає, це жанр мальованих історій, що народився в Японії. Від коміксів значно відрізняється.
Режисер фільму - Кондо Йосифумі.
Рік виходу - 1995.
Мультфільм розповідає про життя звичайної японської школярки Сідзуко, що дуже любить читати. Це романтична історія першого кохання, сповнена ароматами дерев'яної стружки з магазина-майстерні дідуся Сіро Нісі та сторінок першого в житті рукопису юної Сідзуко. Неспішний тепм повісті, якісна та особлива манера малювання Міядзакі вколисують наче вино багаторічної витримки, і м'яко ведуть глядача за собою, в незвіданий світ казок дідуся Хайао.
І, хоча в цьому фільмі лише дві тонкі фантастичні нотки - кіт Мун, що подорожує на метро; та статуетка кота Барона, що надихає Сідзуку; - я для себе вважаю його казкою. Бо післясмак в цієї їсторії саме такий.
Після перегляду відчувається приємне задоволення, як після якісної книжки.
А в голові крутиться японська версія американської пісні "country road", яку переклала Сідзуку.
Цікаві й нешаблонні герої. При цьому живі та якісь надто справжні. Хочеться, щоб магазинчик Сіро Нісі існував насправді, щоб випадково туди потрапити, прослідкувавши за товстелезним білим котом; поглянути на токійський виднокрай з його балкону; та на заході сонця зазернути в смарагдові очі кота Барона.
Це один з тих фільмів, що треба дивитись у погану погоду, з чашкою ароматної кави в руках і загорнувшись в теплу ковдру. Бо він затишний і з особливою Міядзаківською атмосферою.
Також він буде цікавий молодим письменникам та учням скрипального майстра.
😉
Коментарі
Дописати коментар